ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ. ПОЧАТОК ПОЛЬСЬКОГО ПАНУВАННЯ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

ЗАСАДНИЧІ ТЕЗИ

• Українська шляхта XIV-XVI ст. - місток між двома періодами українського державотворення - княжим та козацьким.
• Василь-Костянтин острозький - український князь, "некоронований король Русі-України", захисник православ’я.
• Люблінська унія - міждержавна угода про об'єднання Польського королівства і Великого князівства Литовського в єдину державу - Річ Посполиту.
• Зовні Люблінська унія не суперечила тогочасним законам та була ніби добровільним рішенням представників українських земель, насправді ж за сутністю це був акт загарбання Польщею українських земель.
• Люблінська унія, з одного боку, сприяла посиленню польської експансії на українські землі, руйнівного наступу католицизму, наростанню соціальної напруженості, ополяченню тогочасної української еліти, з іншого - спричинила могутній спалах національно-визвольного та культурно-освітнього руху.

ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ

ОСОБИСТІСТЬ

Князь Василь (Костянтин) Острозький (1526-1608) - одна з найвпливовіших політичних постатей того часу. Від 1559 р. був київським воєводою та володарем українського прикордоння. Видатний культурно-освітній діяч. Наприкінці 16 ст. - найбільший після короля землевласник Речі Посполитої. Річні прибутки князя дослідники оцінюють у 10 млн. злотих. Костянтин Острозький мав можливість у найстигліший термін виставити 15-20-тисячне військо. Промовистим є і той факт, що при княжому дворі постійно перебувало близько 2 тис. шляхетних юнаків-слуг, які відбували тут лицарський вишкіл.

Після смерті польського короля Стефана Баторія (1586 р.) Василь-Костянтин Острозький вважався одним із можливих претендентів на престол. Секретар посла папи Римського у Варшаві Енріко Спаноккйо підкреслював, що на боці князя дві переваги: по-перше, він найзаможніша особа в державі, по-друге, його всі шанують як людину розсудливу й гідну; єдине, що стояло на заваді, - князь був "русином і вождем схизматиків".

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Польська держава в XVI ст., а надто за правління Сигізмунда ІІ Августа (1548-1572 рр.), переживала період економічного і культурного піднесення. На той час вона стала основною постачальницею сільськогосподарської продукції на європейський ринок. Тодішня Польща видавалася чи не єдиним острівцем внутрішньої злагоди на тлі кривавих релігійних конфліктів, що вирували в Європі: релігійні війни у Франції, сваволя інквізиції в Іспанії, жорстокі переслідування протестантів Марією Тюдор в Англії, реформаційні війни в Німеччині, кривава опричнина в Московії...

Протягом XV-XVI ст. Польське королівство перетворилося на шляхетську республіку з виборним монархом на чолі. Величезна роль, особливо з 1573 р., належала сейму - станово-представницькому органові, що мав законодавчі повноваження. До його складу входили король, сенат, у якому засідали магнати і представники королівської адміністрації та палата послів, що об’єднувала посланців сеймиків воєводств або земель. Без згоди загального (вального) сейму король не міг видавати закони, встановлювати податки, скликати феодальне ополчення - посполите рушення, одружуватися тощо. Всій шляхті гарантувалися рівні права.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ ПІД ВЛАДОЮ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ НА ПОЧАТКУ XVI ст.

Зміни, що сталися протягом першої половини XVI ст. в становищі українських земель

 ПЕРЕДУМОВИ ОБ’ЄДНАННЯ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО ТА ПОЛЬСЬКОГО КОРОЛІВСТВА. ЛЮБЛІНСЬКИЙ СЕЙМ 1569 р.

• Зацікавленість української, білоруської та литовської шляхти в польській моделі державності з притаманними їй політичними правами і становими привілеями для шляхти.

• Усвідомлення українцями в другій половині XVI ст. необхідності пошуку надійного захисту своєї землі, позаяк протидія можновладців Великого князівства Литовського спустошливим набігам татарських та ногайських орд була неефективною.

• Втрата Великим князівством Литовським у ході Лівонської війни значних територій, руйнування господарства, людські жертви, що загрожували цілковитим поглиненням Московією.

• Прагнення польської шляхти до розширення своїх володінь за умов, коли в самій Польщі вільних земель майже не було.

1 липня 1569 р. сейм виніс ухвалу про унію двох держав: Великого князівства Литовського і Польщі. Нову державу назвали Річчю Посполитою.

• Новою державою керував єдиний загальнообраний король, що коронувався у Кракові як польський король і великий князь литовський, а також спільний сейм та сенат.

• Між Литвою та Польщею ліквідовувалися митні кордони; у новій державі запроваджувалася єдина грошова одиниця.

• Литва хоч і втратила право на власні сейми та на зовнішні відносини, проте зберігала певну самостійність – зокрема своє право й суд, скарб.

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ЗМІНИ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ ПІСЛЯ ЛЮБЛІНСЬКОЇ УНІЇ

• Після Люблінської унії Підляшшя, Волинь, Брацлавщина (Східне Поділля) й Київщина відійшли до Польщі, у складі якої вже перебували Галичина та Західне Поділля.

• На українських землях, що відійшли до Речі Посполитої, запроваджувався адміністративно-територіальний устрій за польським взірцем.

У Речі Посполитій на українських землях стало шість воєводств:

Наслідки Люблінської унії

Наслідки Люблінської унії мали характер віддаленої перспективи, адже одразу після унії ніяких значних змін у становищі українців не відбулося.

• Відтоді подальша доля українських земель цілковито залежала від зовнішніх обставин: доки безпосередніми господарями маєтків залишалися князі, які володарювали в них і до унії, доки державою правив король, який з розумінням ставився до місцевої віри та звичаїв, доти й життя українців ніби не зазнавало відчутних змін.

• Одначе внаслідок унії польські магнати і шляхта здобули великі можливості для привласнення українських земель, нещадного визиску селян і міщан та духовного поневолення українців.

• Невдовзі після укладення Люблінської унії на землях Київщини, Брацлавщини, Задніпров’я почали з’являтися нові господарі – польські шляхтичі, а з ними поширювалася фільваркова система господарювання з панщиною та закріпаченням.

• Особливої гостроти після Люблінської унії набули проблеми віри та мови. Католицька церква прагнула збільшити кількість своїх прихильників. Тому на Україні засновувалися єзуїтські школи і колегіуми. Вони сприяли поширенню освіти: багато українців отримали змогу навчатися в західноєвропейських університетах. Проте платою за освіченість часто-густо ставало зречення рідної мови та батьківської віри. Через те що в XVI ст. представники нижчих верств мали обмежені можливості для освіти, ополячення шляхти означало втрату Україною сили, здатної очолити боротьбу за відновлення державності.

Втрата державності, яка хоч у дуже обмеженому вигляді, але ще зберігалася у Великому князівстві Литовському, - найдраматичніший наслідок Люблінської унії для України.