ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVI ст. БЕРЕСТЕЙСЬКА ЦЕРКОВНА УНІЯ

ЗАСАДНИЧІ ТЕЗИ

• Берестейська унія була спробою реалізувати ідею єдності християнських церков, що зародилася 1054 р. після офіційного розколу християнства на західну та східну гілки, а згодом перетворилася на ідею прилучення православних до католицизму.
• Берестейська унія була "раною в тілі руського народу", що розколола його на два ворожі табори, сприяла посиленню впливів Риму, полонізації українців та білорусів.

Хронологія подій

Постаті

Гедеон Балабан - львівський єпископ (1565-1607). З 1590 р. брав участь у підготовці унії із Римом, однак напередодні Берестейського собору зайняв позицію князя Костянтина Острозького, ставши противником ідеї об'єднання церков. Мав напружені стосунки з Львівським ставропігійним братством.

Кирило Терлецький - церковний діяч, з 1572 р. - єпископ пінський і турівський. З 1585 р. - луцький і острозький. У 1589 р. разом з Іпатієм Потієм їздив до Риму, зустрічався з папою Римським і визнав його зверхність над українською православною церквою

Михайло Рогоза - один з організаторів Берестейської унії (1596). З 1590 р. як київський митрополит вів таємні переговори з польським королем про унію православної церкви з католицькою.

РЕФОРМАЦІЙНИЙ РУХ В УКРАЇНІ

Історична довідка

Реформація - соціально-політичний рух XVI – XVII ст., спрямований проти католицької церкви. Реформаційний рух поклав початок новому напрямкові християнського вчення - протестантизмові. Протестантська церква оголошувала свою незалежність від влади папи Римського. Реформація охопила багато європейських країн. Не оминула вона й Польщі та Великого князівства Литовського, у складі яких перебували українські землі. Уряди обох держав спробували перешкоджати поширенню реформаційних ідей. У 1520 р. з'явилася грамота Сигізмунда І, яка під загрозою ув’язнення й конфіскації майна забороняла завозити з-за кордону книжки Лютера. Справа істотно змінилася після перетворення Тевтонського (Прусського) ордену на світську державу із спадковим монархом. Державною релігією в Пруссії було проголошено лютеранство. Територіальна близькість Пруссії до Польщі й Литви зумовила швидке поширення на їхніх землях реформаційних ідей та нових віровчень. Річ Посполита стала, за висловом сучасників, притулком єретиків - так католицька церква називала людей некатолицької віри.

На українських землях нечисленні осередки протестантизму почали з'являтись у 30-40-х рр.   XVI ст.

БРАТСТВА

• Вплив реформаційних ідей засвідчує й діяльність православних братств.
• Найавторитетнішим було Львівське Успенське братство.
• Року 1586 Антіохійський патріарх Йоаким затвердив статут Львівського братства.
• Статут установлював за братством право зверхності над іншими братствами та контролю за духівництвом, у тому числі за єпископами.
• Незабаром Львівське братство домоглося ставропігії.
• Кількість братств невпинно зростала. Число братчиків збільшувалося за рахунок представників різних станів - міщан, духівництва, шляхти, селян, причому як чоловіків, так і жінок.
• Попервах братства проводили доброчинну діяльність - допомагали братчикам, які опинилися в скруті, дбали про забезпечення храмів книжками, іконами, свічками, влаштовували храмові свята тощо.
• Поступово братства перетворювалися на національно-релігійні організації зі своїми статутами.
• Вони розгорнули широку культурно-освітню діяльність. З їхньої ініціативи створювалися бібліотеки, відкривалися друкарні та школи.
• Наприкінці XVI - у першій половині XVII ст. в Україні діяло близько 30 братських шкіл, які, на відміну від початкових парафіяльних, давали середню освіту.
• Діячі братського руху прагнули поліпшити становище церкви.
• Вони виступали проти матеріального збагачення церкви, зловживань вищого духівництва, шукали шляхів розв’язання проблеми ставлення до тих священиків, що нехтували обов'язками.
• Братства намагались очистити релігійне життя від пишної зовнішньої обрядовості, виступали за рішуче впорядкування церковних спав, хотіли бачити церкву "дешевою" і загальнодоступною.

КОНТРРЕФОРМАЦІЙНИЙ РУХ В УКРАЇНІ

Історична довідка

Початки Контрреформації - католицької реформи церковного життя - дослідники пов'язують із розгортанням реформаційних рухів і проведенням католицького Тридентського собору (1545-1563). Ідеї реформування католицької церкви були різними. Одні передбачали здійснення реформ католицької церкви через її наближення до реформаційних церков. Інша ідея ґрунтувалася на цілковитому запереченні віровчень, народжених Реформацією, аж до оголошення їм війни. Перемогла друга позиція. Щоправда, методи боротьби з Реформацією багато в чому були реформаційними: запровадження власного шкільництва, розвиток власного книгодрукування, надання особливого значення проповіді тощо. Справі реформування католицької церкви слугував орден Єзуїтів (дослівно "товариство Ісуса"), заснований 1534 р. й офіційно затверджений папою Римським 1540 р. Єзуїти згуртували навколо ідеї оновлення католицької церкви великі інтелектуальні сили. При цьому головними засобами переконання були педагогічна діяльність і дипломатія. У різних країнах Європи єзуїти закладали школи, які не поступалися протестантським. З 60-х років XVI ст. єзуїти розгорнули діяльність у Польщі. А до початку XVII ст. у Речі Посполитій діяло 15 єзуїтських колегій.

• Розгортанню діяльності єзуїтів в Україні сприяла Люблінська унія. У 1571 р. було відкрито єзуїтську колегію в Ярославі (Галичина, а незабаром єзуїтські школи з'явились у Львові, Кам'янці, Луцьку, Перемишлі, Острозі, Новгороді-Сіверському і Києві.
• 1593 р. почала діяти Замойська академія - навчальний заклад вищого типу.
• Впроваджуючи в життя потужну освітню програму, єзуїти прагнули збільшити кількість прихильників католицизму. Той рівень освіти, що його надавали єзуїтські навчальні заклади, приваблював українських шляхтичів; до того ж їхні випускники мали змогу поглиблювати освіту в європейських університетах.
• З одного боку, єзуїти сприяли поширенню освіти, прилучали українців до досягнень європейської науки. Проте за тих часів українці, позбавлені власної держави, не мали вибору в царині освіти. Платню ж за навчання в єзуїтських навчальних закладах часто-густо ставало зречення батьківської віри, а відтак і національності, - адже після Берестейської унії діяльність єзуїтів була спрямована проти православної церкви.

СТАНОВИЩЕ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Головною причиною занепаду православної церкви в Україні була втрата власної держави. Щоб протидіяти польському католицизмові, який через розгалужену мережу католицьких колегіумів і друкарень невпинно поширював вплив на нові східні землі, Українська православна церква мусила виробити власну систему освіти. Але ні достатньої кількості книжок, ні відповідних навчальних закладів для вищого духівництва не було.

• Становище Української православної церкви ускладнювалося й зовнішніми обставинами. Захоплений турками 1453 р. Константинополь утратив статус православ'я, а відтак не міг надати потрібної підтримки православній церкві України.
• Натомість із кожним роком дедалі потужнішою ставала Московська митрополія, яка прагнула перебрати славу згаслого Константинополя. Проголошення 1589 р. самостійності Московського патріархату і надання його главі титулу патріарха Московського та всієї Русі надзвичайно занепокоїло українців, оскільки промовисто свідчило про наміри Московського царства щодо українських земель.

Думки православних щодо унії з католиками

Розуміючи всю складність ситуації, у якій опинилася рідна церква, представники вищого духівництва і шляхти та українські магнати дедалі більше схилялися до ідеї об'єднання з римо-католицькою церквою.

ЦЕРКОВНІ СОБОРИ В БЕРЕСТІ 1596 р.

• Аби пришвидшити втілення ідеї унії в життя, двоє з православних єпископів - найбільші її поборники Іпатій Потій та Кирило Терлецький - вирушили в подорож до Рима, де наприкінці 1595 р. відбулася їхня зустріч з із папою Римським та офіційна церемонія з'єднання єпископів із католицькою церквою.
• Та, попри згоду сторін, остаточне рішення щодо унії, за традицією, мав винести церковний собор.
• Його було призначено на 6 жовтня 1596 р. у м. Бересті (нині Брест у Білорусі).
• До Берестейського собору готувалися не лише прихильники унії, а й її противники.

Прихильники унії:

• польський уряд;
• митрополит Михайло Рогоза та єпископи.

Противники унії:

• князь Василь-Костянтин Острозький, який очолив антиунійну боротьбу;
• єпископи львівський Гедеон Балабан та перемишльський Михайло Копистянський;
• братства та монастирі;
• більшість шляхти і міщан;
• селянство.

Не дійшовши згоди навіть щодо спільного засідання, кожна зі сторін 8 жовтня 1596 р. розпочала свій окремий собор.

Прихильники унії поводили собор у міській церкві Св. Миколая. затверджено попереднє рішення про утворення греко-католицької церкви. Король Сигізмунд ІІІ підтримав унію і визнав чинною ухвалу уніатського собору. Противники унії зібралися в палаці, де зупинився Острозький. Засудили унію і владик-відступників.

• Нова церква підпорядковувалась папі Римському.
• Було визнано деякі засади католицького віровчення (догмати), зокрема догмат про походження Святого Духа від Отця й Сина (православні визнають, що Дух Святий походить лише від Отця).
• Церковні обряди, свята, таїнства, особливості храмового будівництва, іконопису, церковного співу залишалися православними, а мовою богослужінь - церковнослов’янська мова.
• Греко-католицьке духовенство, як і католицьке, звільнялося від сплати податків.
• Уніатська шляхта нарівні з католицькою могла претендувати на державні посади.
• Греко-католицьким єпископам було обіцяно місце в сенаті.

Що ж до української православної церкви, то вона, попри велику кількість прихильників, опинилася поза законом.

Українців було розділено ще й церквами. Отож подія, покликана об’єднувати, посилила протистояння, бо противники унії висловили твердий намір усіма силами борися проти неї.