УКРАЇНСЬКО-МОСКОВСЬКИЙ ДОГОВІР 1654 р. ПРОДОВЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ

ЗАСАДНИЧІ ТЕЗИ

• Українсько-московська угода 1654 р. - рівноправний договір двох незалежних держав.
• Богдан Хмельницький - видатний політик, творець Української козацької держави.
• Богдан Хмельницький - далекоглядний політик, вправний дипломат, досвідчений полководець, діяльність якого не тільки визначила подальшу долю України, а й відчутно вплинула на європейське політичне життя, змінила його розвиток.

ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ

ПОСТАТІ

Антін Жданович - український полководець, дипломат. У 1649 р. став київським полковником. 1651 р. брав участь в обороні Києва від литовських військ. Виконував дипломатичні місії у Туреччині, Польщі, Московії. 1656-1657 рр. командував військом, посланим Б.Хмельницьким на допомогу трансильванському князеві Юрію (Дєрдю) ІІ Ракоці проти Польщі. Після смерті Б.Хмельницького був прихильником курсу І.Виговського.

Карл Х Густав  - король Швеції в 1654-1660 рр. Б.Хмельницький вбачав у ньому можливого союзника в боротьбі з Польщею. В жовтні 1654 р. відбулися переговори українських дипломатів. На них порушувалися питання створення антипольської коаліції, до якої мали увійти Україна, Швеція, Трансильванія, Молдавія та Валахія. У 1655 р. Карл-Густав розпочав війну проти Польщі. Тоді ж виявив претензії на Західну Україну. Згодом дав згоду на включення у майбутньому Галичини і Волині до складу Гетьманщини. Вже після смерті Б.Хмельницького, в жовтні 1657 р. було укладено українсько-шведський військовий союз.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ!

Переяславська рада 1654 р. не репрезентувала погляду більшості українського населення (на ній взагалі були присутні близько 200 осіб), присяга ж царю Олексію І (саме царю, а не Росії чи російському народові!) давалася невеликою кількістю населення Гетьманщини, нерідко під страхом репресій або ж з умисним порушенням формули присяги. Варто нагадати, що референдуму тоді не було, що від участі навіть в обговоренні цих проблем було відсторонено селянство, яке становило більшість населення. (Звичайно, як на той час, у розв’язанні цих проблем не брали участі й жінки). Православне духівництво відмовилося присягати так само, як і Запорозька Січ. Отже, тільки частина населення Гетьманщини (козацтво зі шляхтою та міщанство), і то не вся, дала присягу. Відомо, що від участі у присязі ухилилися кілька полків, видатні діячі Національно-визвольної війни (І.Богун, Й.Глух, Г.Гуляницький, І. Сірко та ін.). Варто зазначити, що присяга й географічно охоплювала тільки Наддніпрянщину.

Текст договору 1654 р. у звичайному для сучасної дипломатичної практики вигляді ніколи не існував. Специфікою укладення договору було те, що його укладали представники трьох (не всіх!) станів, окремо кожний. Українське православне духівництво відмовилося врешті укладати договір; міщани задовольнилися підтвердженням їхніх прав і вольностей, наданих польськими королями та великими князями литовськими, а в так званих "Березневих статтях", укладених власне козацькою делегацією, згоди було досягнуто по 17 статтях (з 23). З шести важливих статей сторони не досягли порозуміння, ряд важливих моментів українсько-російських відносин взагалі не було відбито в договорі 1654 р. У цілому історики дійшли згоди в тому, що договір був незавершений і недосконалий, але рівноправний і взаємовигідний. Діяв, однак, він дуже короткий час і вже у 1656 р. був грубо порушений Москвою (Віленське перемир'я). Через це український уряд уклав військові союзи із Швецією і Трансильванією у 1656 р., а в 1658 р. укладенням Гадяцького пакту розірвав остаточно українсько-російський договір 1654 р. Пізніше було розпочато російсько-українську війну 1658-1659 рр., яку Україна програла і її уряд змушений був підписати Переяславський договір 1659 р., цього разу вже нерівноправний, який поклав кінець державній незалежності. (Ю.А.Мицик).

ВІДНОСИНИ МІЖ УКРАЇНСЬКОЮ ДЕРЖАВОЮ ТА МОСКОВІЄЮ

• Від кінця 1648 р. між Гетьманщиною та Московською державою розпочався постійний обмін посольствами.
• Гетьманський уряд непокоїла можливість налагодження відносин Московії з Річчю Посполитою. Адже їх пов'язував Полянівський мирний договір 1634 р., якого цар не наважувався порушувати, аби не давати польському урядові приводу до нової війни.
• Водночас у Москві були готові надати допомогу Речі Посполитій, свідченням чого стало переведення великих військових з'єднань на московсько-український кордон. У Москві чекали, поки обидві сторони українсько-польської війни знесиляться, а також остерігалися полум’я козацького повстання, що могло перекинутися на московські землі.
• Аби підштовхнути царський уряд до союзу з Військом Запорозьким, Хмельницький у червні 1653 р. дав зрозуміти цареві: якщо той і надалі зволікатиме з розв’язанням українського питання, то Україна укладе союз з Туреччиною. До того ж гетьман наголосив на вельми неприємних наслідках такого союзу для Московії.
• 1 жовтня 1653 р. московський Земський собор вирішив: "...гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо Запорозьке з містами і землями прийняти" й розпочати війну проти Польщі. У зв’язку з рішенням Земського собору до України було відряджено велике посольство на чолі з боярином Василем Бутурліним. Зустріч і переговори, вручення царської грамоти і клейнодів відбулися на раді в Переяславі 8 січня 1654 р.

Українсько-московський міждержавний договір 1654 р.

• Переяславська рада лише започаткувала оформлення московко-українських відносин, бо ніяких письмових угод у Переяславі укладено не було. Все мали вирішити переговори.
• Як виявив дослідник доби козацтва Юрій Мицик, особливістю українсько-московського договору було те, що він являв собою групу документів від кожного із станів - ніби окремі угоди від духівництва, міщанства, козаків.
• Козацька угода складалася з 23 статей від імені гетьмана і Війська Запорозького. Основна ідея цих статей - встановлення таких міждержавних відносин, за яких Україна залишатиметься як внутрішньо, так і зовнішньо самостійною. Саме з цими статями українське посольство прибуло до Москви. Проект документа українські посланці подали московському урядові 14 березня 1654 р.

Унаслідок тижневих переговорів проект договору з козаками дещо змінили, узгодили 17 статей, а з шести дуже важливих узгодження відклали на пізніше. Згідно з Березневими статями (так називають узгоджені 17 статей):

• Гетьмана і старшину козаки мали обирати на раді.
• Українська адміністрація та суд лишалися самостійними й не підпорядковувалися Москві.
• Збирання податків покладалося на український Військовий Скарб.
• Кількість козацького війська встановлювалася у 60 тис. осіб.
• Українське міщанство мало зберегти всі свої права і вольності, які були їм дані ще литовськими князями і польськими королями, насамперед міське самоврядування.
• Тривалі переговори православного духівництва не мали результатів. Українська православна церква не погоджувалася на залежність від патріарха московського, якої прагнули московський уряд і Російська православна церква.
• Отже, лише міщани загалом порозумілися з московським урядом, козацтво разом з українською православною шляхтою - тільки частково, а православне духівництво відмовилося від незаконних вимог Москви.

Документи, укладені під час українсько-московських переговорів 1654 р., встановлювали міждержавні взаємини, що не обмежували незалежності України. Умови українсько-московського договору 1654 р. свідчать про об'єднання України і Московії у своєрідну конфедерацію Адже договір між двома державами загалом був рівноправним і (за умов дотримання) взаємовигідним. Водночас він був незавершеним, недосконалим, діяв нетривалий час (кілька років) і незабаром через недотримання його російською стороною фактично втратив чинність.

Значення українсько-московського договору 1654 р.

• Попри недосконалість і недовговічність, українсько-московський договір 1654 р. протягом XVII – XVIII ст. розглядався українцями як найпереконливіший доказ суверенності України.
• Він дав змогу цілком зберегти самостійність щойно створеної Української гетьманської держави.
• Український уряд дістав можливість довести до переможного кінця війну проти Речі Посполитої, а отже, завершити возз’єднання всіх українських земель під своєю владою.
• У міжнародних відносинах договір засвідчував право України на відокремлення від Польщі.
• Договір був також виявом міжнародного визнання самостійності Української держави, недоторканності встановленої системи соціально-економічних відносин.

Перебіг воєнних дій проти Польщі в 1654-1655 рр.

• Незабаром на території Білорусі та Смоленщини розгорнулися воєнні дії. У західний похід виступили військо московського царя та надіслана Богданом Хмельницьким 20-тисячна армія козаків на чолі з ніжинським полковником Іваном Золотаренком.
• Для союзних московсько-українських військ той похід виявився успішним. Улітку 1655 р. вони вибили литовське військо з Білорусі та захопили частину Литви разом із столицею Вільном.
• Восени 1654 р. воєнні дії розпочалися й на території України. У середині листопада 30-тисячна польська армія вдерлася на Брацлавщину. Похід тривав до весни 1655 р. Його наслідком стало спустошення Поділля: до середини лютого було зруйновано майже 50 міст.
• У грудні 1654 р. польське військо об'єдналося з 30-тисячною татарською ордою, 15 січня підійшло до Умані та оточило її. На допомогу Іванові Богуну, який керував обороною Умані, вирушили козацькі загони Хмельницького й 10-12-тисячне московське військо. Це змусило польсько-татарське командування зняти облогу й повернути армію назустріч українсько-московським силам.
• 19 січня 1655 р. польсько-татарське військо оточило українсько-московський табір під селом Охматовим (нині Черкаської обл.). Облога тривала кілька днів і виснажила суперників. Особливо дошкуляли морози. Сучасники називали місце бою "полем дрожі", або Дрижиполем, а битву під Охматовим - Дрижипільською битвою.
• Охматівська битва завершилася з незначною перевагою українського війська, але Богдан Хмельницький не спромігся завдати вирішального удару польсько-татарській армії та звільнити від неї територію Брацлавщини.
• Навесні 1655 р. Богдан Хмельницький вирушив із військом через Поділля на Галичину. Метою походу було визволити від польського панування західноукраїнські землі та об'єднати Україну в її етнічних кордонах. На початку серпня військо зупинилося під Кам`янцем-Подільським.
• Під час облоги міста гетьман прийняв шведського посла. Той повідомив про вступ 9 липня Швеції у війну проти Польщі. Хмельницький, зі свого боку, обіцяв шведському королю військову допомогу.
• 19 вересня 1655 р. українська армія вщент розбила польське військо коронного гетьмана Станіслава Потоцького під Городком, що за 25 км від Львова. Внаслідок тієї перемоги було визволено значну частину Західної України.
• Того самого дня українська армія підійшла до Львова та оточила його. Розуміючи, що штурм завдасть тяжких втрат не тільки мешканцям міста, а й війську, Богдан Хмельницький погодився на переговори із львівською владою. Невдовзі гетьман отримав викуп і відступив від міста.
• Після битви під містечком Озерною 12 листопада 1655 р. було укладено угоду між гетьманом і кримським ханом. Вона передбачала невтручання Криму у війну України й Московії проти Польщі. Договір дав можливість уникнути татарського нападу на українські та московські землі.

Отже, незважаючи на складність ситуації, літньо-осіння кампанія 1655 р. для українсько-московського війська в Україні завершилася успішно.

ВІЛЕНСЬКЕ МОСКОВСЬКО-ПОЛЬСЬКЕ ПЕРЕМИР'Я 1656 р.

• Наприкінці 1655 - у першій половині 1656 р. Богдан Хмельницький провадив надзвичайно активну дипломатичну діяльність: обмінювався посольствами із шведським та польським королями, кримським ханом, молдавським господарем і трансильванським князем.
• Однак уряд царя Олексія, наляканий воєнними успіхами шведських військ у Польщі (Швеція захопила майже всю Польщу), розпочав активну підготовку до війни проти Швеції.
• Польські дипломати, шукаючи порятунку для батьківщини, запропонували польську корону на випадок смерті Яна ІІ Казимира Олексію. Ця пропозиція теж спонукала Москву до переговорів з Варшавою, які закінчилися 24 жовтня 1656 р. Віленським перемир’ям.
  • За ним воєнні дії між Річчю Посполитою й Москвою припинялися;
  • обидві країни зобов’язувалися не розпочинати переговорів про мир зі Швецією;
  • натомість передбачалися спільні воєнні дії проти Швеції та Бранденбургу;
  • обрання царя на польський трон.

Українську делегацію до участі у віленських переговорах московські дипломати не допускали, а пропозиції Б.Хмельницького щодо позиції на перемовинах проігноровано, що дуже обурило козаків і гетьмана.

ЗМІНА ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

• Віленське московсько-польське перемир'я в гетьманській столиці було сприйняте як брутальне порушення договору 1654 р., власне, як зрада з боку царя. Гетьман вирішив шукати нових союзників проти Польщі.
• Реальними претендентами були Трансильванія і Швеція.
• Відносини з Трансильванією Хмельницький встановив ще 1648 р. Щоправда, вони були нерівними: то союзницькими, то напруженими, як це сталося після невдалого походу Тимоша Хмельницького у Молдавію восени 1653 р.
• 8 жовтня 1656 р. між Військом Запорозьким і Трансильванією було укладено угоду про військовий союз проти Речі Посполитої.
• Трансильванський князь Юрій (Дєрдь) ІІ Ракоці обіцяв допомогти Хмельницькому відвоювати Галичину і частину Білорусі, визнав за гетьманом титул князя та підтримав його намір передати цей титул синові Юрію.
• Дипломатичні зносини зі Швецією Богдан Хмельницький розпочав 1652 року і підтримував надалі. Вже у вересні 1655 р., коли спалахнула польсько-шведська війна, Хмельницький пропонував шведському королю Карлу-Густаву союз проти Польщі з умовою, що всі руські (українські) землі Речі Посполитої буде віддано Україні.
• У 1656 р. зносини України зі Швецією стали регулярними, але шведи не хотіли віддавати українські землі, що були під Польщею, бо самі на них претендували.
• У січні 1657 р. шведські посли привезли проект союзницького договору, але з визнанням держави тільки на козацькій території (Наддніпрянщині). Хмельницький від договору відмовився.
• У червні до Чигирина знову прибуло шведське посольство. Воно повідомило, що король Карл-Густав погоджується віддати гетьману українські землі, що перебувають під Польщею, частину Білорусі та Смоленськ, собі ж залишає землі Польщі.
• У грудні 1656 р. Юрій (Дєрдь) ІІ Ракоці підписав зі шведським королем трактат "вічного союзу". Тепер, за умови спільних воєнних дій України і Трансильванії, можна було сподіватися на допомогу Швеції, яка, не маючи договірних відносин із гетьманським урядом, підтримувала б трансильванців.

ДІЇ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА В ГАЛИЧИНІ ТА ПОЛЬЩІ В 1656-1657 рр.

• Коли в грудні 1656 р. почався наступ трансильванського князя Юрія (Дєрдя) ІІ Ракоці на Польщу, Хмельницький надіслав йому на допомогу козацькі полки, очолені київським полковником Антіном Ждановичем.
• Попервах українсько-шведсько-трансильванське військо діяло успішно: було здобуто Перемишль, Варшаву, Краків, Люблін, Брест.
• Однак із середини травня його становище погіршилося. Невдачі раз по раз переслідували союзників.
• Через напад Данії на Швецію шведський король залишив Юрія Ракоці.
• Напруженими стали стосунки князя з козаками.
• Довідавшись про вторгнення польського війська до Трансильванії, Юрій Ракоці, незважаючи на те, що було взято Варшаву, розпочав переговори з поляками.
• 11-12 липня 1657 р., отримавши звістку про наближення татарської орди, яка могла б відрізати йому зворотний шлях, та остаточно втративши надії на успішне завершення боротьби проти Польщі, трансильванський князь капітулював.
• Козаки дізналися про наміри Юрія Ракоці напередодні капітуляції та, остерігаючись, що той видасть їх полякам, відійшли від нього.

БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ - ПОЛІТИК, ДИПЛОМАТ, ПОЛКОВОДЕЦЬ

Похід проти Польщі не приніс остаточної перемоги над Річчю Посполитою. Коли ж звістка про самовільне повернення Ждановича на Україну дійшла до гетьмана, це завдало йому смертельного удару. 27 липня 1657 р. український гетьман помер.

• Визначаючи місце Богдана Хмельницького в українській історії, дослідники підкреслюють, що основним здобутком його діяльності стало відродження Української держави. Саме у відновленні незалежної держави, яка об'єднала б усі етнічні українські землі та була б спадкоємницею Київської Русі, вбачав гетьман результати очолюваної ним Національно-визвольної війни. Тож розбудова держави, формування всіх її ланок відбувалися під особистим його керівництвом.
• У руках гетьмана зосереджувалася законодавча, виконавча й судова влада. Він, зокрема:
  • скликав Генеральну й Старшинську ради;
  • був головнокомандувачем збройних сил;
  • видавав універсали;
  • брав участь у судочинстві (при гетьманові діяв генеральний Військовий суд);
  • опікувався фінансами;
  • за рішенням ради розпочинав війну;
  • провадив мирні переговори;
  • керував дипломатичними зносинами з іншими державами та розвідувальною службою.
• Зусиллями Богдана Хмельницького протягом першого року війни з розрізнених селянських і козацьких загонів було створено одну з найсильніших у тогочасній Європі армій. Народно-визвольна армія налічувала понад 100 тисяч козаків і була організована за полково-сотенним територіальним принципом: певна територія виставляла кілька сотень козаків, які об’єднувалися в полк.
• Богдан Хмельницький  залучив до козацької армії високообдарованих полководців. Вони були вихідцями з різних суспільних станів, проте всіх єднала надзвичайна відданість ідеям Національно-визвольної війни та особисто Хмельницькому. Найближче гетьманське оточення становили Філон Джалалій, Федір Вешняк, Іван Гиря, Максим Несторенко, Максим Кривоніс, Тиміш Носач, брати Виговські, Нечаї, Золотаренки, Гуляницькі, Станіслав-Михайло Кричевський, Іван Богун, Остап Гоголь, Антін Жданович, Мартин Небаба.
• Від перших місяців національно-визвольної війни Богдан Хмельницький виявив себе і як талановитий дипломат. Його дипломатична діяльність була спрямована на зміцнення міжнародного становища козацької України.
• Безперечною заслугою Богдана Хмельницького було й те, що, незважаючи на різні станові інтереси, весь український народ виступив єдиною силою в боротьбі за національне визволення.