Пелопоннеська війна 431 – 404 рр. до н. е.

Піднесення Греції загострило суперечки між провідними торгівельно-ремісничими центрами Еллади – Афінами, з одного боку, і Коринфом і Мегарами – з іншого. Їх інтереси перетиналися не тільки на материку, а і на ринках північно-східної частини грецького світу (в Македонії, Фракії, Причорномор`ї), а також у Західному Середземномор`ї (в Італії та Сицилії).

Формальним приводом майбутнього військового протистояння став конфлікт Коринфа з колонією Керкідою за спільну колонію Епідамна. Афіни у цьому протистоянні підтримали Керкіру і це різко загострило конфлікт з Коринфом, який  у свою чергу підтримав антиафінське повстання Потидеї проти афінського домінування в Першому Афінському морському союзі.

Афіни заборонили Мегарам торгувати у гаванях Аттики та своїх союзників.

Зрештою Спарта за наполяганням своїх союзників – Коринфа і Мегар – пред’явила ультиматум Афінам, які остання відхилила. Відтепер збройне зіткнення стало неминучим.

У 431-404 рр. до н.е. розгорнулась Пелопоннеська війна, яка вирізнялася від більшості попередніх конфліктів жорстокістю і великими втратами для всіх її учасників.

У війні воюючі сторони дотримувались протилежних стратегій: так, Афіни намагалися скористатися своєю перевагою на морі, встановивши блокаду Пелопоннеського союзу і здійснюючи рейди десантів у глиб Пелопоннесу. Спарта ж, покладаючись на свою могутню сухопутну армію прагнула розорити Аттику і нав’язати Афінам генеральну битву на суходолі.

Пелопоннеська війна мала два етапи: Архідамова війна (431-421 рр. до н.е.) та Декелейська війна (415-404 рр. до н.е.).

Війна розпочалася нападом фіванціів у квітні 431 р. до н.е. на Платеї. У червні 431 р. до н.е. та наступного року спартанці вторглися в Аттику і здійснили дві облоги Афін. Втім обидва рази афіняни вистояли, незважаючи на те, що городяни пережили епідемію хвороб, яка забрала життя багатьох афінян та їх лідера Перікла.

Події першого етапу війни завдали відчутного удару по господарству, та військовій потузі Афінян. Втім це їх не зломило, а навіть підштовхнуло до рішучих дій: флот афінян та їх союзників встановив блокаду Пелопоннесу, а афінська армія висадилася на західному узбережжі півострова, захопивши Пілос. Афінян підтримали давні вороги Спарти мессенці, а сама Спарта опинилась на межі поразки. За таких обставин спартанцями було здійснено на північ Греції (півострів Халкідіка) воєнну експедицію. Там у битві при Амфіполі (жовтень 422 р. до н.е.) спартанці отримали важку перемогли над афінянами, але у битві загинули як провідник афінян Клеон, так і головний спартанець Брасід. Виснажені таким перебігом подій, сторони у 421 р. до н.е. уклали мирний договір, а фактично – перемир‘я.

Вже 420 р. до н.е. війна спалахнула знову: афіняни за порадою племінника Перікла Алківіада, здійснили військову експедицію на Сицилію в місто Сиракузи. Втім, ця військова операцію зазнала краху, а її натхненника Алківіада було заарештовано...

Пройшов час, поволі звістка про поразку афінян під Сиракузами досягла Греції. У 413 р. до н.е., спартанці вторглися в Аттику, перетворивши місто Декелею, що у 20 км від Афін, на свій опорний пункт, з якого здійснювали набіги на околиці Афін. Відтоді почався другий етап Пелопоннеської війни – Декелейський.

У цій ситуації Спарта знайшла собі несподіваного союзника – Персію, яка допомогла у створення боєздатного флоту. Спарта також збирала данину з багатих грецьких полісів Малої Азії, тим самим отримуючи додаткові ресурси для ведення війни. Така ситуація поставила Афіни у край складне становище, результатом якого став переворот проспартанськи налаштованих великі землевласники, що встановили владу 400 знатних олігархів і зажадали укласти мир зі Спартою. Втім і ці діє не мали успіху: армія і флот не визнали владу „400” і звернулась до Алківіада, щоб той очолив їх. Алківіад погодився і вже у першій битві розгромив спартанський флот і розірвав блокаду. Повернення Алківіада до Афін було тріумфальним але не довгим: після поразки у морській сутичці зі спартанським флотом він був усунутий від командування.

Подальші подіє ознаменовані блискучою втім останньою перемогою афінян у 406 р. до н.е. о. Лесбоса. Після цього фортуна відвернулася від них: очолювані Лісандром спартанці вщент розбили афінянський флот на річці Егоспотами. Ця поразка стала катастрофою для афінян, вони втратили майже всіх своїх союзників і потерпіли ще низку поразок, в результаті яких вимушені були капітулювати.